Біографічні нариси про загиблих героїв Миколаївщини

Позивний «Мамай»: послання всій Україні «І знов я знайшов пару хвилин зібратись з думками і написати для вас. Стомились ми трохи на своїй «продуваємій» всіма вітрами позиції, бо людей не вистачає, готуємось до зими, заготовляємо дрова, будуємо, та ще й «сепари» дістають – так що воюємо, як завжди. Щодня підходять ДРГ, дістають з ДШК, прилітають […]

У мирному вкраїнському селі попрощалися з Героєм   Йому ледь виповнилось 20, коли обірвалась нитка молодечого життя. 11 липня 2014 року в районі населеного пункту Зеленопілля Свердловського району Луганської області, під час обстрілу позицій підрозділів 1 батальйону тактичної групи з установки БМ-21 «Град» незаконними збройними формуваннями, пряме влучення в автомобіль Олексія Волкова не залишило хлопцеві

Він став щитом між нами і війною   Іван Антошин з’явився на світ 8 Березня 1981 року – в Міжнародний жіночий день, коли все жіноцтво милувалось ніжними мімозами, а Тетяна Олексіївна – новонародженим сином. Він був другим сином у родині, але материнської любові та тепла вистачало обом. Змалечку Олексій та Іван були нерозлийвода. Вже навіть

Позивний «Балаган» У 2015 році в Україні з’явився орден під назвою «Народний герой України». Він був заснований з ініціативи волонтера Андрія Боєчка і ювеліра Дмитра Щербакова. І тепер цей «громадсько-народний орден» є доповненням до недосконалої нагородної системи України. Наприклад, громадянин іноземної держави, який би він подвиг не здійснив на славу України, не може отримати звання

Герой небесного батальйону   В газеті «Рідне Прибужжя» №1 від 5 січня 2017 року було опубліковано матеріал про те, що в селі Мартинівка Вознесенського району на одному з вікон старої багатоповерхівки, де жив загиблий боєць АТО Микола Куценко, несподівано з’явився образ, схожий на ікону. Микола загинув 27 липня 2014 року під час бою на залізничному

Доля Героя Хроненко Анатолій Петрович народився в Миколаєві 2 червня 1968 року. Батько Анатолія, Петро Сергійович, – будівельник, мати, Марія Дмитрівна, – муляр на заводі «Океан». Усе життя родина прожила в Корабельному районі Миколаєва. Навчався Анатолій спочатку в ЗОШ № 33, пізніше перевівся до ЗОШ № 54. Швидкий був, енергійний, займався то боксом, то бігом,

Сльози матері Які слова можуть передати горе матері, яка поховала сина, проте не вірить в його смерть і живе тільки тому, що знає – одного дня її Вальок повернеться. Не уві сні, а насправді. Заграничний Валентин Анатолійович народився 9 грудня 1978 року в м.Миколаєві. Батько, Анатолій Васильович, – ветеран МВС, зараз на пенсії, мати, Антоніна

Підполковник з відважним серцем Смоляр Олександр Васильович народився 22 лютого 1976 року в селищі Тіньки Чигиринського району Черкаської області. Олександр виховувався в добрій та порядній сім’ї, де пріоритетом завжди була чесна та наполеглива праця. Батько, Василь Олександрович, – водій бензовозу, мати, Галина Іванівна, все життя пропрацювала касиром в ощадкасі. Батьки могли з легкістю довірити йому

Він знав відповідь на запитання: «Навіщо я живу?» «Ніхто не забутий, ніщо не забуто». Такими словами зазвичай розпочинали заходи до Дня Перемоги. Чи думали ми, що й на наше покоління випаде війна, що раптово обриватимуться життя, полетять у сім’ї похоронки. Сьогодні світлими для всіх нас є дні, коли у прес-центрі АТО в інформації про події на

«Один вартий п’ятьох бійців» Олег Іванович Бабкевич народився 07 листопада 1974 року в с. Висоцьке на Кіровоградщині. Родина Бабкевичів – це справжня династія залізничників: дідусь – заслужений залізничник, на залізниці працювали і батьки Олега, дядько, брат. Тож і хлопець після закінчення Помошнянської школи, пішов працювати на залізницю монтером шляху. Батьки багато працювали і Олега змалечку